Політика взагалі, а в особливості політика українська прикметна тим, що там добре живеться тоді, коли в тебе абсолютно все добре і все під контролем...
Щойно в тебе з'являються якісь перші серйозні проблеми, на кшталт глибокого просідання рейтингу, негативні наслідки множаться в геометричній прогресії і набувають незворотного характеру...
Ти вже не керуєш процесом, ти просто немічно бовтаєшся в хаосі, як гімно в ополонці... Ти більше не Акела, ти - кривий, немічний кріль...
Спонсори не платять, соратники розбігаються, партнери зраджують, вороги нахабніють, підлеглі здають і продаються... І нема на то ради... В сучасній політиці такі категорії як "співчуття", "взаємодопомога" чи "товариськість" фактично не зустрічаються. Особливо - у владних коридорах.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що про "погані новини й тенденції" ти дізнаєшся останнім. Тебе від них дбайливо оберігає оточення.
Я колись спостерігав таку картину в Туреччині. На мілині плавав табун якихсь рибів. Поміж них виділявся самий крупний "лідер"... І от він плавав, плавав, а потом якось взяв та заслаб, чи занедужав, повернувся на бік... То "стая товаришів" на нього накинулася, тут же його живцем з'їла і попливла собі далі, як ні в чому не бувало...
Ото таке...
