Колись, ще в "позаминулому житті", коли я трохи бавився в соціальну психологію, в одному німецькому психологічному журналі опублікували мою статейку щодо впливу зовнішнього тиску суспільства на формування стійких психотипів замкнутих соціальних груп. Приклад для теоретичного аналізу вибрав доволі дивний: турецьких і французьких повій.
Патріархальне турецьке суспільство жорстко засуджує будь-які прояви аморальності жінок (чомусь лише їх, а не чоловіків), досі у віддалених селах трапляються випадки, коли за перелюб жінку можуть насмерть закидати камінням. Відповідно, коли жінка, вихована в таких багатосотлітніх традиціях, пускається берега, на неї тиснуть як жорсткість громадського осуду, так і відсутність будь-яких перспектив у майбутньому (вона помре від СНІДу, дешевого алкоголю чи просто буде зарізана й покинута десь на узбіччі). Тому повії з цього етносу демонстративно вульгарні, брутальні, брудні й розв'язані.
Франція витворила цілий історичний культ легкої поведінки: інтрижки аристократів, ад'юльтери, пікантні розваги буржуазії, творчість сотень письменників на чолі з Гі де Мопассаном тощо. Сьогодні молода француженка навіть просто, щоб змінити стиль життя, чи трохи підзаробити грошей, може на певний час прийти в секс-індустрію. Але цілком імовірно, що за рік-два вона повернеться до добропорядного життя, а на весіллі з коханим Жаном, вони обоє, сміючись, розповідатимуть гостям, що познайомилися, коли майбутній наречений прийшов до неї за секс-оголошенням. Відповідно, образ французької повії протилежний до турецької - вона, це я тоді отак наївно понаписував, стримана, дотепна, сповнена самоповаги.
Далі я, відштовхуючись від цих образів, описував стійкі суспільні тенденції в абсолютно інших соціальних середовищах. Стаття успіху не мала, а вже перший рецензент в'їдливо написав, що "автор береться використовувати психологічний образ повії, вочевидь, ніколи її навіть зблизька не бачивши, через що створив фальшивий трафарет для накладання його на суспільні відносини" - ох, як він був правий!
Але ви ж знаєте, що я нічого просто так не пишу. Тому, якщо з психологією повій у мене не склалося через цілковиту відсутність досвіду, то повернемось, як любив говорити Віктор Андрійович, до "наших баранів", тобто українських політиків і громадських активістів, а з цією братією я, повірте, знайомий аж ніяк не теоретично!.
Ми дуже схильні до ханжества, любимо копирсатися в недоброчесності інших, вимагати особливих стандартів, очищення від політичної корупції та впливів бізнесу на владу тощо. За кожної найменшої нагоди всує кричимо: "Чи ж за це полягла Небесна Сотня та гинуть люди на війні?!" Самі ж дуже часто ненавидимо тих корупціонерів, що наверху, не за саму корупцію, а за те, що цим займаються саме вони, а не ми...
Однак у своєму суспільному житті ми вибудували стійкі оціночні кластери, характерні саме для жорстко патріархальних суспільств. А потім ще дивуємося, чому наші політики, громадські активісти, великі викривачі та правдошукачі так схожі на брутальних турецьких повій і не мають навіть часточки шарму від французьких...
Написано під враженням від учорашніх заяв Лещенка та Наєма та сьогоднішньої заяви Олега Ляшка.
Колись, ще в "позаминулому житті", коли я трохи бавився в соціальну психологію, в одному німецькому психологічному журна...
Опубликовано Taras Chornovil 18 февраля 2016 г.
