Пам‘ятаєте старий мультиплікаційний фільм «Пограбування по…»? Особливо серію «Пограбування по-італійськи»? Маріо, у якого купа дітей, борги, відсутність роботи і сварлива теща, мріє пограбувати банк і розповідає про це кожному зустрічному. В результаті всі - друзі, сусіди і навіть поліцейський допомагають йому грабувати банк в надії, що він поділиться грішми. Всі довкола живуть очікуванням того, що Маріо пограбує банк - навіть банківські клерки.
Так от: Україна живе очікуванням перевороту. Про це говорять у всіх кав‘ярнях, усі, кому не лінь - журналісти, експерти, політики. Головний аргумент: влада з завданнями не справляється, втратила довіру з боку народу і зовнішніх партнерів, а інші політичні сили надто дискредитовані і не сприймаються суспільством. Проведення виборів справу не вирішить, майдан неможливий від слова зовсім. Тотальна криза еліт, з якої вийти можна лише неконституційним способом. Почалася улюблена українська гра у стилі Семюеля Беккета - «Очікування Годо».
Сьогодні я їхав з таксистом, який авторитетно заявив: «Скоро буде переворот. До влади прийдуть військові і наведуть порядок!». На моє запитання, а хто ж очолить хунту, він відповів обтічно: «Побачимо…». Дату і час перевороту повідомляти відмовився, хоча відчувалося: знає.
Як сказав би Тарас Григорович, «Коли ми діждемося Піночета з новим і праведним декретом? А діждемось-таки колись!»