Україні доведеться готуватись до затяжної війни. Фото: facebook.com/GeneralStaff.ua

В останні тижні у провідних західних ЗМІ вийшла величезна кількість публікацій із твердженнями, що швидкої перемоги України в конфлікті не буде, тому слід готуватися до затяжної війни. У тому ж дусі все частіше висловлюється й українська влада.

З цих заяв та публікацій поступово вимальовується спільна стратегія того, як Україна та її західні союзники мають намір цю довгу війну вести.

  1. Для того, щоб підтримувати в українському суспільстві бойовий дух та віру в перемогу в умовах відсутності великих успіхів на фронті, вже активно використовується відомий метод "тисячі малих перемог". Тобто нехай і невеликі за воєнними наслідками, але медійно яскраві дії. Класичні приклади: удар по штабу Чорноморського флоту РФ у Севастополі, удари по Кримському мосту та Москві. Все це подається як провісники неминучої перемоги, деокупації Криму, краху режиму Путіна тощо. Крім іншого, такі дії мають на меті деморалізацію російського суспільства, пробудження в ньому антивоєнних та антипутінських настроїв (який ефект вони дають у реальності, питання спірне).
  2. Концентрація зусиль одному з напрямів фронту, де можна здобути яскравої перемоги. Як ми вже писали, таким напрямом може стати Бахмут. Всупереч думці західних союзників та багатьох військових експертів, які вважають цю ділянку стратегічно тупиковою та багаторазово менш важливою, ніж південний фронт, у військово-політичного керівництва України своя логіка: найближчими місяцями потрібна велика військова перемога для підтримки бойового духу українців. І якщо на півдні через дуже потужну оборону РФ не вдається взяти навіть Токмак, то можна спробувати взяти Бахмут, де оборона у росіян не така щільна. Про те, що Бахмут – одна з основних цілей для ЗСУ, на зустрічі з конгресменами у Вашингтоні говорив Володимир Зеленський.
  3. Відновлення економіки України попри війну. У тому числі виробництва озброєнь, щоб зробити країну менш залежною від військової та фінансової допомоги союзників. За даними західних ЗМІ, саме цьому питанню було присвячено нещодавній візит генсека НАТО та міністрів оборони Франції та Британії. У цю концепцію вписуються спроби налагодити судноплавство в українські порти. Якщо вони виявляться вдалими, то, безумовно, дадуть великий економічний ефект, оскільки дозволить частково відновити експорт, причому не лише зерна, а й будь-яких інших товарів, а також здешевити імпорт.

Спираючись на перелічені моменти і за умови продовження західної допомоги, Україна може розраховувати витримати довгу війну, дочекавшись того моменту, коли противник буде виснажений і прийме умови миру Києва.

Зазначимо, що Росія, яка також готується до тривалої війни на виснаження, дійсно має чимало проблемних моментів, що наростають з часом. Проте є ризики у стратегії довгої війни і для України.

Найочевидніший із них стосується третього пункту – відновлення економіки та виробництва озброєнь. Ці завдання об'єктивно важко вирішувати під постійним обстрілом. І якщо, припустимо, виробництво безпілотників можна налагодити і на безлічі невеликих і малопомітних для розвідки супротивника виробництв, то зі снарядами проблем буде набагато більше.

Є й інші питання.

Головний із них – український держапарат. Він завжди був слабким, неефективним та дуже корумпованим. І з початком війни не став ефективнішим і менш корумпованим. Він просто переклав більшу частину своїх функцій на чужі плечі. Насамперед це стосується наповнення бюджету, постачання та озброєння армії. У своєму віданні він залишив те, в чому команда нинішнього президента справді сильна – інформвійну.

Але для того, щоб вирішувати завдання відновлення економіки та виробництва озброєнь під бомбардуванням, потрібна зовсім інша якість держуправління. І справа не в особистості людей, які зараз перебувають при владі, – всі ці проблеми були створені і існували ще до їхнього приходу на Банкову.

Потрібно змінюватиме самі принципи роботи держапарату, перемикати його із забезпечення особистого збагачення на завдання розвитку країни та економіки. У мирний час розвиток в Україні здійснювався здебільшого не завдяки, а всупереч державі через приватну ініціативу. Але під час війни без дуже щільної участі уряду розвиток неможливий. А те, як держава виконує зараз свої найважливіші функції, добре видно на прикладі тотальної корупції під час мобілізації, що загрожує виконання мобілізаційних планів.

Власне, мобілізація – це друга головна проблема для України у довгій війні. Точніше, вичерпність людського ресурсу. Особливо з огляду на те, що цього ресурсу в Росії багаторазово більше і ще одна хвиля мобілізації в РФ може значно змінити ситуацію на полі бою не на користь України. Зараз влада намагається максимально прискорити та розширити мобілізацію. У тому числі не можна виключати введення електронних повісток, як у РФ. Але це лише частково вирішить проблему за умов, коли величезна кількість військовозобов'язаних не хоче йти на війну, ховається від мобілізації і намагається відкосити будь-якими способами.

Крім того, загалом не дуже зрозуміло, як українське суспільство, якому ще нещодавно обіцяли швидку перемогу, буде готове переживати довгу війну. Є ризик, що дедалі більше наростатиме втома від війни та розчарування в діях влади. І навіть якщо це не призведе до якихось великих внутрішніх потрясінь, то створить загрозу "пасивної деморалізації" суспільства, коли люди ще більше ховатимуться від мобілізації, виїжджатимуть із країни, згортатимуть бізнес, виводитимуть кошти тощо, а потім і армії. Що може мати прямі наслідки для фронту.

Усі ці фактори і, насамперед, людський – головні ризики для України у стратегії довгої війни. Але оскільки ставки дуже великі, то українська влада та їхні західні союзники спробують знайти рішення: наприклад, участь у війні на боці ЗСУ іноземних військових, про що вже починають звучати обережні натяки на Заході. Або на якомусь етапі вдатися до "плану Б" - переговорів про заморожування війни.

Читайте Страну в Google News - натисніть Підписатися